уточнити пошук

життя:

Про дітей у храмі. Думка священика

Мені здається, що заклик Христа дорослим «будьте як діти» (Мт. 18:3) стосується лише дорослих. Дітям навпаки – треба «бути як дорослі», зростати відповідно до психофізіологічної норми свого віку. Всі наші проблеми та радощі – родом із дитинства. Тому питання ставлення до дітей, зокрема, у церкві, не порожнє теоретизування, а той ґрунт, на якому формуватиметься та зростатиме людська особистість.

Проблеми ставлення до дітей у храмі аналогічні до тих, які виникають у ставленні до дорослих. Ні ті, ні інші не застраховані від злих зауважень на свою адресу з боку «місцевих старожилів». Тож на богослужіння все-таки краще не йти одній з дітьми, а взяти чоловіка, хресних батьків, які б слідкували за малими і допомагали знайти їм своє місце в храмі.

Чутки про «недружнє» ставлення до дітей у храмі суттєво перебільшені. Якщо священик зумів налагодити парафіяльне життя таким чином, що участь у ньому беруть діти і молодь, то жодних проблем із «новачками» немає. Старші чи ровесники залюбки зустрінуть «новенького», а дорослі вже добре знають, куди спрямувати дитину. З немовлятами справа трохи інша – їх, зазвичай, приносять лише на момент Причастя.

Проблеми з’являються якраз в тих общинах, де ні священик не має досвіду чи бажання працювати з молоддю, ні  дорослі парафіяни не мають навиків нормального співіснування з дітьми на одній території. Справа тут не лише в церковному аспекті проблеми. Він якраз тут найменш значний. Головні труднощі слід шукати в психологічних проблемах людей, які дратуються самі та зачіпають інших без причини.

По-справжньому проблема №1 для віруючих людей – відсутність власного досвіду дитячого перебування в храмі. Справа в тому, що більшість нинішніх ревних парафіян прийшли до храму вже у зрілому віці, а відтак, не мають досвіду церковного життя з позиції дитини. То ж, у храмі до діток вони підходять із тими ж вимогами, які ставляться церквою до дорослих. Це не лише дивно, але й відверто нерозумно.

У суперечках про потребу реформування церковного устрою, найбільш нагальним, безперечно, є переосмислення методики служіння дітям і молоді. Нині Православна Церква не має чіткого розділення на чернечий устав і мирянський. Всі миряни мають взірцем монаший устав V ст. Відповідно, до сучасних діток міряються лекала древніх монахів! А діти фізично не можуть понести всі приписи без шкоди для здоров’я.

Чимало духівників рекомендують залучати дитину до храмового життя поступово. Вперше немовля «причащається» Тіла та Крові Господніх ще в утробі матері. Однак, не треба насильно оцерковлювати дитину. Найкраще, що може зробити священик для дітей, які приходять до храму – облаштувати майданчик, гральну кімнату для того, щоб дітлашня займала себе під час тривалих, незрозумілих для неї богослужінь.

Як би хто не любив вашу дитину, якщо вона реально заважає людям молитися, а священику проповідувати – краще буде заспокоїти її на дворі, або просто відвести додому. Церква любить і приймає всіх. Люди, які прийшли туди молитися мають відчувати, що вони перебувають у святині. І якщо ми будемо їм ще й заважати, то будемо мати на совісті не лише гріх перед людьми, але й Богом.

Авторизація

Вхiд через соцмережi

Реєстрація

Реєстрація

Назад